Департамент ЖКГ та ПЕК Чернігівської ОДА
Анонси


ЧОР

 

Діяльність територіальних громад у сфері житлово-комунального господарства

Назад

Житлово-комунальне господарство (далі - ЖКГ) – це одна з важливих і пріоритетних галузей національного господарського комплексу, яка забезпечує життєдіяльність населених пунктів та суттєво впливає на розвиток різноманітних взаємовідносин у державі. ЖКГ значною мірою формує середовище життєдіяльності людини – комфортність міста, району, мікрорайону, житла. Його визначають як комплекс підгалузей, які забезпечують функціонування інженерної інфраструктури різних будівель населених пунктів, що створює зручності і комфортність проживання та перебування в них громадян шляхом надання їм широкого спектра житлово-комунальних послуг.
Підгалузі ЖКГ працюють за особливими технологіями: очищення води – фізико-хімічні процеси; енерго-теплопостачання включає технології виробництва тепла, теплообміну, транспортування; житловий сектор – ремонтно-будівельні й сантехнічні роботи (технології) тощо.
Притаманне підгалузям ЖКГ розходження технологій породжує об’єктивну відособленість виробничих процесів, формує самостійні структури обслуговування, контролю й обліку, зумовлює відмінності в економічних механізмах, особливо що стосується впливу на структуру витрат, втрати, запаси, потреби в інвестиціях.
Більшість підгалузей працює по кредитному механізму оплати послуг: тобто отримання коштів за послуги здійснюється через певний проміжок часу після їхнього надання.
ЖКГ являє собою складну ієрархічну систему, яка об’єднує чимало окремих підсистем:
а) житлового господарства;
б) санітарно-технічну (водоводи, каналізація, підприємства по очищенню міст);
в) енергетичну (електростанції, котельні, теплові, електричні й газові мережі);
г) міськелектротранспорту;
д) об’єкти зовнішнього благоустрою (шляховоди, зелені насадження, мостові, набережні та ін.);
е) інфраструктуру обслуговування житла;
ж) збору і переробки сміття тощо.
Особливістю функціонування ЖКГ є те, що воно представлене “чистими” природними монополіями і підгалузями, які розвиваються за законами конкурентного господарства. До останніх належить експлуатація житла, санітарне очищення територій тощо.
Ще однією характерною особливістю ЖКГ є те, що комплекс переважно надає послуги, а не виробляє товари, а отже, належить до виробничої і невиробничої інфраструктури.
Третя особливість ЖКГ пов’язана із забезпеченням життєдіяльності передусім міського населення, однак слід зазначити, що визначення ЖКГ як специфічно міського господарства є неточним, у менш розвинутій і складній формі воно наявне і в сільських населених пунктах. Незважаючи на те, що більшість населених пунктів у сільській місцевості майже не мають спеціального технічного обладнання, а підприємства ЖКГ сільських поселень навіть організаційно не виділяються з різного роду підприємств, розвиток ЖКГ на селі вимагає не меншої уваги, ніж у містах.
Усе це свідчить про необхідність інтеграції сільської комунальної служби в єдиний житлово-комунальний комплекс.
Особливістю управління ЖКГ є те, що значні повноваження по управлінню цією галуззю мають місцеві органи виконавчої влади й органи місцевого самоврядування, які, у свою чергу, приймають регіональні програми розвитку підприємств галузі та організовують їх виконання.
Слід відзначити, що поступово, в міру продовження економічних реформ, здійснюватиметься перерозподіл функцій між органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями у сфері будівництва, реконструкції та утримання житла з метою їх децентралізації.
Хоча у галузі  зосереджено майже 20 % основних фондів області,  ЖКГ залишається найбільш технічно відсталою галуззю економіки з багатьма проблемами. Технічний стан мереж і споруд дійшов критичної межі. Так, кількість та обсяги повністю замортизованих основних фондів і обладнання теплоенергетики, водопостачання та водовідведення, міськелектротранспорту, систем сміттєпереробки  у 1,5–2 раза більші, ніж у будь-якій іншій галузі. Незадовільним є фінансовий стан підприємств, зумовлений, насамперед, постійно зростаючою заборгованістю за спожиті житлово-комунальні послуги з боку всіх категорій споживачів.
Незважаючи на те, що проблеми функціонування житлово-комунального комплексу постійно перебувають у фокусі пильної уваги органів державного управління України, проте серйозних позитивних зрушень у цій сфері досі не відбулося. Це можна пояснити тим, що система ЖКГ є інфраструктурною складовою системи державного управління та місцевого самоврядування, проте інвестується за остаточним принципом. Це, у першу чергу, склалося внаслідок відсутності чіткого  розподілу повноважень між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, коли на державному рівні практично не розглядаються, а отже, і не вирішуються питання, пов’язані з діяльністю житлово-комунального господарства, а їх вирішення повністю перекладено на плечі та фінансово-економічні бази органів місцевого самоврядування – місцеві ради.
Основні об’єкти житлово-комунального господарства знаходяться у власності територіальних громад і безпосередньо - у сфері управління органів місцевого самоврядування. За таких умов говорити про повноцінне фінансування потреб ЖКГ не доводиться.
Складається порочна практика, коли підприємства галузі не мають достатніх обігових коштів для утримання в належному стані комунальних споруд, мереж, устаткування, погіршується технічний стан основних фондів, збільшуються питомі втрати та непродуктивні витрати матеріальних та енергетичних ресурсів, як наслідок – знижується рівень та якість комунальних послуг, що викликає обґрунтоване незадоволення населення і, відповідно, зменшення обсягів платежів.
Слід констатувати наявність потужного впливу політичних чинників на ситуацію у сфері ЖКГ. Адже рівень тарифів, сплачуваних населенням за житлово-комунальні послуги, традиційно був одним з вагомих аргументів у передвиборчих змаганнях різних років. Тривале штучне стримування перегляду тарифів на житлово-комунальні послуги для населення за високих темпів зростання цін на енергоносії в умовах наростання політичного популізму, суттєво поглибило проблему та наблизило її до критичної межі.  
Отже, на сьогодні житлово-комунальне господарство залишається однією із самих слабких ланок як в економіці, так і в управлінні України, і є одним з основних середовищ соціальної напруги. Головна причина полягає в тому, що галузь безнадійно відстала у впровадженні ринкових відносин та в оновленні основних фондів і технологій.
У зв’язку з цим, особлива увага повинна приділятися модернізації системи фінансування житлово-комунального господарства, яка враховує традиційні джерела фінансування і принципово нове джерело – доходи за рахунок створення нового сектора регіонального і муніципального бізнесу, залучення вітчизняних і закордонних інвестицій.
Отже, зміна у сфері  ЖКГ можлива у разі здійснення:
1. Вдосконалення нормативно-правової бази.
2. Фінансової стабілізації галузі.
3. Технічного переоснащення ЖКГ.
Інструментом вирішення цих нагальних і гострих питань повинні стати:
- система цільових програм;
- інвестиційний менеджмент;
- нові механізми управління.
Основна діюча нормативно-правова база у сфері ЖКГ
Основним нормативним документом у сфері ЖКГ є  Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06. 2004 року № 1875 – IV (набрав чинність з 01.01.2005 року), який визначає основні засади організаційних та господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між виробниками, виконавцями і споживачами, а також їх права та обов’язки.
Статтею 7 цього Закону передбачено, що до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить:
1) затвердження та реалізація місцевих програм у сфері житлово-комунального господарства, участь у розробленні та реалізації відповідних державних і регіональних програм;
2) встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону;
3) затвердження норм споживання та якості житлово-комунальних послуг, контроль за їх дотриманням;
4) визначення виконавця житлово-комунальних послуг (крім послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) відповідно до цього Закону в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства;
5) управління об'єктами у сфері житлово-комунальних послуг, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації;
6) забезпечення населення житлово-комунальними послугами необхідних рівня та якості;
7) встановлення зручного для населення режиму роботи виробників та виконавців;
8) інформування населення відповідно до законодавства про реалізацію місцевих програм у сфері житлово-комунального господарства, а також щодо відповідності якості житлово-комунальних послуг нормативам, нормам, стандартам та правилам;
9) укладання договорів з підприємствами різних форм власності на вироблення та/або виконання житлово-комунальних послуг;
10) здійснення контролю за дотриманням законодавства щодо захисту прав споживачів у сфері житлово-комунальних послуг;
11) проведення моніторингу виконання місцевих програм розвитку житлово-комунального господарства;
12) вирішення інших питань у сфері житлово-комунальних послуг відповідно до законів.
Зокрема, стаття 19 цього Закону визначає, що взаємовідносини здійснюються виключно на договірних засадах, а статті 20-25 визначають права та обов’язки сторін, у тому числі і обовязкове укладення договорів.
Пункт 2 ст. 7 можна конкретизувати  вимогами ст. 28  Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно з якими виконкоми місцевих рад встановлюють у порядку і межах, визначених законодавством, тарифи на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг), транспортні та інші послуги.
До бази підгалузевих законів відносяться такі:
- «Про питну воду та питне водопостачання»;
- «Про теплопостачання»;
- «Про благоустрій населених пунктів»;
- «Про побутові відходи»;
- «Про поховання та похоронну справу»;
- «Про енергозбереження»;
- «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»;
- «Про обєднання співвласників багатоквартирного будинку» та ін.

Назад

 

Децентралізація влади

data

Мапа регіону:
Ріпкинський район Городнянський район Щорський район Корюківський район Семенівський район Новгород-Сіверський район Чернігівський район Куликівський район Менський район Сосницький район Коропський район Козелецький район Носівський район Ніжинський район Борзнянський район Бахмацький район Бобровицький район Талалаївський район Прилуцький район Срібнянський район Варвинський район
25 Травня 2018 14:40
25 Травня 2018 14:40
18 Травня 2018 11:28

Які проблеми в галузі житлово-комунального господарства Ви вважаєте найбільш актуальними?